Хронічний аутоімунний тиреоїдит: що це

Хронічний автоімунний тиреоїдит: що це

Хронічний автоімунний тиреоїдит — це ураження щитоподібної залози запального характеру, пов’язане з руйнуванням клітин і розвитком тиреоїдної дисфункції. У загальній структурі захворювань щитоподібної залози ця патологія займає 20-30%, при чому найчастіше хворіють жінки.

Чому виникає?

Основна причина розвитку автоімунного тиреоїдиту — збій в імунній системі, внаслідок чого в організмі виробляються антитіла проти власних клітин залози. У більшості випадків патологія обумовлена генетичним фактором, який реалізовується:

  • • після перенесених вірусних захворювань;
  • • при наявності хронічного вогнища інфекції в піднебінних мигдалинах, придаткових пазухах;
  • • при високій концентрації хлору, фтору, йоду в навколишньому середовищі;
  • • внаслідок тривалого безконтрольного прийому гормональних, йодовмісних препаратів;
  • • після сильного стресу;
  • • внаслідок тривалого перебування під палючими променями сонця, в зоні радіаційного випромінювання.

Характерні ознаки

Найчастіше хронічний автоімунний тиреоїдит тривалий час має безсимптомний перебіг. При цьому залоза зберігає нормальні розміри, не викликає болю при пальпації, а рівень тироїдних гормонів знаходиться в межах норми.

У разі розвитку тиреоїдиту в післяпологовому періоді, жінка може помічати:

  • • підвищену стомлюваність;
  • • зниження ваги;
  • • пришвидшене серцебиття;
  • • відчуття жару;
  • • тремор пальців;
  • • дратівливість;
  • • плаксивість;
  • • надлишкову пітливість.

Перераховані симптоми схожі на ознаки післяпологової депресії.

Методи діагностики

Досить складно діагностувати автоімунний тиреоїдит до настання стадії гіпотиреозу, тобто зниження функції щитовидної залози. Підтвердити захворювання можна на підставі результатів досліджень, таких як:

  • • загальноклінічний аналіз крові;
  • • підвищення рівня лімфоцитів;
  • • імунограма;
  • • наявність антитіл до тиреоїдних гормонів, тиреоглобуліну, тиреопероксидази;
  • • визначення концентрації тироксину, трийодтироніну (вільної фракції), тиреотропного гормону в крові;
  • • ультразвукове дослідження щитоподібної залози;
  • • пункційна біопсія залози (в біологічному матеріалі відзначається велика кількість лімфоцитів).

Діагноз підтверджується за наявністю антитіл до щитовидній залозі, клінічних ознак зниження функції, а також гіпоехогенних ділянок в залозі.

Чим лікувати?

Патогенетичної терапії при автоімунному тиреоїдиті на сьогодні не існує. Незважаючи на медичний прогрес, все ж лікарям не вдається розробити ефективну схему лікування, яка змогла позбавити людину захворювання. На сьогодні лікарі використовують замісну терапію, тобто призначають препарати, основне завдання яких полягає в нормалізації рівня тиреоїдних гормонів в крові. Підбір дози здійснюється під лабораторним контролем, а також з оцінкою клінічної картини.

Крім того, схема лікування може включати глюкокортикостероїди, нестероїдні протизапальні препарати, вітаміни, засоби для корекції імунної функції. У разі вираженого розростання тиреоїдної тканини показано хірургічне втручання в обсязі видалення органу.

Профілактика

Прогноз при автоімунному тиреоїдиті досить задовільний. У разі своєчасного початку лікування процес клітинного руйнування, зниження тиреоїдної функції вдається уповільнити, досягти тривалої ремісії. У цьому випадку пацієнт зберігає працездатність, незважаючи на періодичні загострення захворювання.

Профілактичні заходи включають планові профогляди у лікарів-ендокринологів та лабораторний контроль, що в комплексі дає можливість діагностувати хворобу на початковій стадії і вчасно почати терапію.